РЕАЛЬНА РОЛЬ УЯВНОЇ ОБОРОНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Summary

У статті здійснено комплексне дослідження інституту уявної оборони в системі кримінального законодавства України та визначено його реальну роль у механізмі кримінально-правового регулювання. Проаналізовано нормативне закріплення уявної оборони у положеннях Кримінального кодексу України, зокрема в контексті співвідношення з інститутом необхідної оборони як обставини, що виключає кримінальну протиправність діяння. Встановлено, що уявна оборона є специфічною формою юридичної помилки, яка безпосередньо пов’язана із суб’єктивним сприйняттям особою фактичних обставин події. Особливу увагу приділено з’ясуванню критеріїв добросовісності помилки щодо наявності суспільно небезпечного посягання та меж кримінальної відповідальності у випадках заподіяння шкоди за відсутності реальної загрози. Досліджено проблематику кваліфікації діянь у ситуаціях, коли обстановка об’єктивно могла створювати враження небезпеки, а також випадки, коли особа могла і повинна була усвідомлювати відсутність посягання. Обґрунтовано значення індивідуалізації відповідальності та врахування психічного стану суб’єкта під час правової оцінки таких ситуацій.  У роботі розкрито функціональне призначення інституту уявної оборони як гарантійного механізму захисту прав особи, яка діяла в умовах помилкового, але об’єктивно зумовленого переконання у наявності небезпеки.