САМОРЕГУЛЯЦІЯ ЖІНОК В УМОВАХ ВИМУШЕНОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ: ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПСИХОПРОФІЛАКТИЧНОЇ ПРОГРАМИ
DOI:
https://doi.org/10.36074/grail-of-science.21.08.2026.037Keywords:
саморегуляція діяльності, вимушене переміщення, жінки в умовах воєнного стану, самооцінювання, соціальна підтримка, резилієнтність, психопрофілактична програмаSummary
У статті представлено результати емпіричного дослідження психологічних особливостей саморегуляції жінок в умовах воєнного стану з урахуванням досвіду вимушеного переміщення. Теоретичну основу становлять трикомпонентна модель Ф. Канфера (самомоніторинг – самооцінювання – самопосилення), теорія консервації ресурсів С. Хобфолла, теорія самодетермінації Е. Десі і Р. Райана, кібернетична модель К. Карвера і М. Шейєра та концепції вітчизняних учених (Балашов, Штепа, Савчин, Музика, Татенко). Вибірку склали 70 жінок (25–55 років; M = 39,6; SD = 9,0): контрольна група (КГ, n = 35) – непереміщені жінки, та експериментальна група (ЕГ, n = 35) – жінки, вимушено переміщені до Гессену (Німеччина). Введено оригінальну змінну ALONE_MOVE, що розмежовує жінок, які переміщались самостійно (n = 15), та разом із родиною (n = 20). Психодіагностика здійснювалась за допомогою SCMS, DASS-21, MSPSS та CD-RISC-10. Констатувальний аналіз виявив суттєво нижчий рівень саморегуляції в ЕГ (M = 24,80 vs 41,07; d = 3,15); підгрупа ALONE_MOVE = 1 демонструє найглибший дефіцит самооцінювання (SE = 6,61 vs 9,71; d = 2,31) та критичну нестачу підтримки з боку близьких (SO = 1,80). Кореляційний аналіз підтвердив, що серед переміщених жінок соціальна підтримка (r = 0,353; p = 0,038), а не рівень дистресу, визначає якість саморегуляції. Авторська 8-тижнева психопрофілактична програма (КПТ + ACT + CFT + метакогнітивний тренінг) забезпечила значущий приріст SCMS в ЕГ (ΔSCMS = +6,43; d = 1,02; p < 0,001), зниження дистресу (ΔDASS = −5,41; d = −0,93) та зростання резилієнтності (ΔCD-RISC = +2,13; d = 0,63). Максимальний ефект зафіксовано у підгрупі ALONE_MOVE = 1 (ΔSCMS = +8,35; d = 1,18; ΔCD-RISC = +3,78; d = 1,20); приріст резилієнтності у підгрупі ALONE_MOVE = 0 не досяг значущості (p = 0,151).Downloads
Downloads
License
Copyright (c) 2026 Горбань Вікторія Анатоліївна, Балашов Едуард Михайлович
References
Балашов, Е. М. (2017). Психологічні особливості та механізми саморегуляції в навчальній діяльності студентів. НаУОА.
Берн, Ш. (2017). Гендерна психологія (пер. з англ.). Прайм-Єврознак.
Галецька, І. І., Кліманська, М. Б., & Перун, М. (2023). DASS-21: україномовна версія. ЛНУ імені Івана Франка.
Говорун, Т. В. (2017). Психологія гендерної соціалізації. Академвидав.
Дворник, М., Лазоренко, Б., Ларіна, Т., Громова, Г., Погорільська, Н., Савінов, В., & Гундертайло, Ю. (2024). Здоровий спосіб життя українців під час війни: первинний аналіз даних опитування. Психологічні перспективи, (43), 80–102. https://doaj.org/article/b82a2e0cab3e4ed2a8f696de722f5083
Лазос, Г. П. (2019). Психологія вимушеного переміщення. Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України.
Мельник, Ю. Б., & Стаднік, А. В. (2023). Багатомірна шкала сприйняття соціальної підтримки. ХОГОКЗ.
Музика, О. Л. (2020). Суб'єктно-ціннісний аналіз саморегуляції особистості. ЖДУ ім. І. Франка.
Савченко, О. В., & Лавриненко, Д. Г. (2024). Шкала самоконтролю та самоуправління (SCMS): українськомовна адаптація методики та її психометричні характеристики. Перспективи та інновації науки, 8(42), 845–865. https://doi.org/10.52058/2786-4952-2024-8(42)-845-865
Савчин, М. В. (2016). Саморегуляція поведінки та діяльності особистості. Дрогобицький педагогічний університет.
Слюсаревський, М. М. (2020). Соціально-психологічні наслідки внутрішнього переміщення. ІСПП НАПН України.
Стаднік, А. В., & Мельник, Ю. Б. (2025). Шкала життєстійкості Коннора–Девідсона. ХОГОКЗ.
Татенко, В. О. (2018). Суб'єктність і саморегуляція. Міленіум.
Штепа, О. С. (2018). Психологічні ресурси особистості. ЛНУ імені Івана Франка.
Artzi-Medvedik, R., Lozynska, Y., Kuperberg, D., Tsikholska, L., & Chertok, I. A. (2025). Exploration of perceptions of mental health and self-stigma related to psychological care seeking among female refugees from war-torn Ukraine. Journal of Psychiatric and Mental Health Nursing, 32(4), 910–918. https://doi.org/10.1111/jpm.13163
Carver, C. S., & Scheier, M. F. (2017). Self-regulation of action and affect. Cambridge University Press.
Deci, E. L., & Ryan, R. M. (2017). Self-determination theory. Guilford Press.
Hobfoll, S. E. (1998). Stress, culture, and community. Plenum Press.
Hochschild, A. R. (1983). The managed heart. University of California Press.
Kalamazh, R., Voloshyna-Narozhna, V., Tymoshchuk, Y., & Balashov, E. (2024). Coping styles and self-regulation abilities as predictors of anxiety. Insight: the Psychological Dimensions of Society, 12, 96–114. https://doi.org/10.32999/2663-970X/2024-12-3
Kanfer, F. H. (1986). Self-regulation and behavior. Springer.
Miller, K. E., & Rasmussen, A. (2024). War exposure, daily stressors, and mental health 15 years on: implications of an ecological framework for addressing the mental health of conflict-affected populations. Epidemiology and Psychiatric Sciences, 33, e78. https://doi.org/10.1017/S2045796024000830
Porter, M., & Haslam, N. (2005). Predisplacement and postdisplacement factors associated with mental health of refugees and internally displaced persons: A meta - analysis. JAMA, 294(5), 602–612. https://doi.org/10.1001/jama.294.5.602
Silove, D. (2013). The ADAPT model: a conceptual framework for mental health and psychosocial programming in post-conflict settings. Intervention, 11(3), 237–248. https://doi.org/10.1097/WTF.0000000000000005
Van der Kolk, B. (2015). The body keeps the score. Penguin Books.
World Health Organization. (2016). Problem management plus (PM+): Individual psychological help for adults impaired by distress in communities exposed to adversity (WHO generic field-trial version 1.0). https://apps.who.int/iris/handle/10665/206417
Downloads
How to Cite
Issue
Section
