СУЧАСНІ МЕТОДИ ВЕДЕННЯ ПАЦІЄНТІВ З ВІЛ/СНІДОМ В ПЕРІОД ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

Summary

У статті аналізується сучасна епідеміологічна ситуація щодо ВІЛ/СНІД в Україні, з особливим акцентом на фактори, що ускладнюють профілактику та лікування, включаючи збройні конфлікти та міграцію. Дослідження базується на офіційних даних статистики. Починаючи з 2022 року, коли розпочалася повномасштабна війна, в Україні значно ускладнилася ситуація із ВІЛ-інфекцією через поєднання медичних, соціальних, економічних і гуманітарних факторів. Один із ключових чинників — переміщення населення, порушення доступу до лабораторного моніторнингу ВІЛ-інфекції та доставки антиретровірусної терапії (АРТ), збільшення бідності, безробіття, втрата джерел доходів, психологічний стрес, військова травма, збільшення питомої ваги статевого шляху передачі, переривання або нестабільність лікування для тих, хто вже живе з ВІЛ, неможливість роботи програм охорони здоров’я  на окупованих територіях, фінансування охорони здоров’я програм ВІЛ стало менш стабільним.

Наведено дані про динаміку захворюваності, географічний розподіл нових випадків та вплив соціально-економічних чинників. Дослідження підкреслює необхідність зміцнення медичної інфраструктури, адаптації програм профілактики та лікування до нових реалій, а також посилення інформаційної роботи серед населення. Згідно з статистичними даними Державної установи “Центру громадського здоров’я  Міністерства охорони здоров’я України” (ДУ “ЦГЗ МОЗ України”): у червні 2025 року в Україні офіційно зареєстровано 708 нових випадків ВІЛ-інфекції, у 236 пацієнтів вперше діагностовано СНІД, 73 людини померли від хвороб, зумовлених СНІДом, з найвищими показниками захворюваності на ВІЛ-інфекцію у Дніпропетровській (24,4), Одеській (23,9), Миколаївській (17,0) та Київській (16,4) областях.[3]

Розглянуто клініко-епідеміологічні особливості ВІЛ-інфекції та СНІДу, зокрема тривалу латентну фазу, високу ймовірність розвитку опортуністичних інфекцій (туберкульоз, пневмоцистна пневмонія, кандидоз, саркома Капоші) та ризики летальності при несвоєчасному доступі до антиретровірусної терапії.

Оцінено вплив соціокультурних чинників, таких як стигматизація ВІЛ-позитивних осіб, недовіра до медичних закладів, недостатня поінформованість населення та поширення дезінформації у соціальних мережах.

Розглянуто міжнародний досвід протидії епідемії ВІЛ/СНІДу в умовах обмежених
ресурсів — розширення програм доступу до антиретровірусної терапії, створення мережі кабінетів «довіри», мобільних клінік, систем самотестування та електронний моніторинг пацієнтів. Запропоновано низку практичних рішень для України: розширення доступності антиретровірусних препаратів, створення єдиного електронного реєстру пацієнтів, посилення програм профілактики серед груп ризику, проведення інформаційних кампаній щодо безпечної поведінки та зниження рівня стигми, а також запровадження регулярного моніторингу охоплення лікуванням.