ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЕВОЛЮЦІЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ В РАМКАХ ДІЯЛЬНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Summary

У статті аналізуються проблеми еволюції системи захисту прав людини в рамках діяльності Європейського Союзу. Досліджено праці окремих авторів, аналіз яких надав змогу запропонувати визначити поняття розширеного співробітництва як процедуру, за якої державам-членам Європейського Союзу дозволяється налагодити розширену інтеграцію в певній сфері в рамках структур Європейського Союзу, але без залучення інших членів. Визначено, що права людини продовжують набувати все більшого значення у внутрішній політиці Європейського Союзу і в наступний період початку і середини 1990 р. Обґрунтовано, що Маастрихтським договором вносяться зміни і доповнення до Римського договору 1957 р. про створення Європейської Економічної Спільноти, а саме в ст. 13 одночасно з передбаченням рівності чоловіків та жінок збільшується кількість ознак, котрі забороняють дискримінацію. Так, крім національної ознаки вказуються расове та етнічне походження, приналежність до певної статі, віку, релігії, стану здоров’я; ст. 63 вперше фіксує заходи, які Рада Європейського Союзу повинна прийняти протягом п’яти років після набрання чинності Амстердамського договору в контексті реалізації політики організації з надання притулку та регулювання імміграції. Підкреслено, що всі складові системи захисту конституційних прав людини в рамках діяльності Європейського Союзу, включаючи їх політичні рекомендаційні та юрисдикційні акти, а також спеціально засновані органи положення, котре зводиться до того, що в рамках Європейського Союзу сформована самостійна регіональна система захисту прав людини й громадянина. Зауважено, що система захисту прав людини створює безпосередні права для індивідів з точки зору двох важливих критеріїв, а саме те, що міжнародна система захисту прав людини повинна бути заснована на обов’язковій для держав особливій міжнародній угоді,
а саме – договорі, конвенції та передбачати існування контрольного механізму. Наголошується на тому, що після деякого часу деякі контрольні органи, зокрема, Агентство з основних прав можуть реально сприяти укріпленню в рамках Європейського Союзу власної системи захисту прав людини. Зроблено висновок про те, що в Європейському Союзі досі формується цілісний механізм захисту прав людини, адже національну систему захисту прав людини, що функціонує в державах-членах, система захисту на рівні Європейського Союзу лише доповнює.