КОНЦЕПТ ЛЮДИНИ ЯК МІКРОКОСМУ У БОГОСЛОВСЬКО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ВЧЕННІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ ТА МАКСИМА СПОВІДНИКА

Summary

У статті здійснено порівняльний аналіз антропологічних і онтологічних концепцій Григорія Сковороди та Максима Сповідника з акцентом на категоріях мікрокосму і макрокосму. Метою дослідження є виявлення спільних структурних принципів у розумінні людини як цілісності, що поєднує духовний, душевний і тілесний рівні буття, а також визначення актуальності цих ідей у сучасному науковому дискурсі. Методологічну основу становлять порівняльно-історичний, герменевтичний та системний підходи. Проаналізовано вчення Григорія Сковороди про “три світи”, де символічна реальність біблійних текстів інтерпретується як універсальний семіотичний простір смислів. Показано, що така інтерпретація передбачає нелінійне, багаторівневе розуміння реальності, яке корелює з окремими положеннями сучасної науки. У контексті вчення Максима Сповідника розкрито концепцію людини як мікрокосму та космічного посередника, що синтезує в собі видиме і невидиме. Особливу увагу приділено проблемі двоїстої природи людини та її ролі у подоланні онтологічних розривів буття. Встановлено, що обидва мислителі розглядають зло як порушення гармонії та реалізації свободи, що має не лише етичний, але й онтологічний вимір. Обґрунтовано, що їхні ідеї можуть бути продуктивно інтерпретовані в контексті сучасних напрямів, зокрема філософської антропології, синергетики та міждисциплінарних досліджень свідомості.