ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ІНСТИТУЦІЙНІ РИЗИКИ, РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ РІВНОВАГИ

Summary

У статті здійснено комплексне дослідження людського фактору в системі публічного управління через призму його ризикових та ресурсних характеристик. Обґрунтовано, що людський фактор виступає системоутворюючою складовою функціонування публічних інституцій та безпосередньо впливає на якість управлінських рішень, результативність адміністративних процесів, рівень суспільної довіри й ефективність реалізації публічної політики. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування сутності та особливостей прояву людського фактора в системі публічного управління, визначення його впливу на ефективність функціонування публічних інституцій, а також розробка концептуальних засад інституційного врівноваження управлінських ризиків і реалізації позитивного потенціалу людського фактора в контексті підвищення якості публічного врядування. Для досягнення поставленої мети використано сукупність загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, зокрема системний, інституційний, порівняльний, логіко-аналітичний методи, а також методи аналізу, синтезу, узагальнення та наукової абстракції. Запропоновано авторський підхід до трактування людського фактора як сукупності професійних, морально-етичних, соціально-психологічних, комунікативних і поведінкових характеристик посадових осіб, що визначають якість функціонування системи публічного управління. Встановлено, що людський фактор має три взаємопов’язані виміри: професійний, етичний та інституційно-комунікативний, які формуються під впливом як індивідуальних характеристик посадових осіб, так і особливостей інституційного середовища. Виявлено основні ризики, пов’язані з проявами людського фактора, серед яких управлінські помилки, бюрократична інертність, суб’єктивізм, корупційні ризики, комунікаційні бар’єри, опір організаційним змінам та професійне вигорання персоналу. Доведено, що зазначені явища доцільно розглядати не лише як наслідок індивідуальної поведінки посадових осіб, а як результат взаємодії особистісних та інституційних чинників. Водночас обґрунтовано, що людський фактор є важливим стратегічним ресурсом розвитку публічного управління, оскільки забезпечує реалізацію професійного судження, критичного мислення, етичного вибору, адаптації до умов невизначеності та врахування суспільних потреб у процесі прийняття управлінських рішень. У результаті дослідження сформовано концептуальні напрями забезпечення управлінської рівноваги між ризиковими та ресурсними проявами людського фактора, які передбачають розвиток професійних компетентностей, удосконалення кадрової політики, зміцнення етичної культури, підвищення прозорості діяльності органів влади, розвиток цифрового врядування, управлінського лідерства та механізмів підзвітності. Констатовано, що людський фактор у системі публічного управління має суперечливий характер і одночасно виступає джерелом потенційних управлінських ризиків та стратегічним ресурсом інституційного розвитку. Обґрунтовано, що ефективність сучасного публічного врядування визначається не лише якістю нормативно-правового забезпечення та рівнем цифровізації, а й здатністю інституційного середовища забезпечувати баланс між дискрецією, професіоналізмом, відповідальністю, доброчесністю та підзвітністю посадових осіб.